Фольклорна експедиція у село Комишуваха Попаснянського району

Фольклорна експедиція – один з найпоширеніших способів польового дослідження і документування фольклору, який передбачає виїзд групи дослідників у конкретну місцевість з метою її обстеження. Праця збирача фольклору надзвичайно багато важить для збереження національних скарбів фольклору та розвитку культури.

Відповідно до плану роботи Луганського обласного центру народної творчості, з метою вивчення окремих явищ фольклору, виконавства, традиційності побутування тощо, 8 серпня 2019 року була проведена фольклорна експедиція в с. Комишуваха Попаснянського району.

Селище Комишуваха розташоване на річці Комишуваха (лівій притоці Лугані, басейн Сіверського Дінця). Поблизу села є кургани епохи міді-бронзи, поховання VIII—VII століття до н. е. та кочівницькі кургани і кам’яні баби.

За даними на 1859 рік тут існувало три поселення:

 - у панському селі Комишуваха Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 552 особи, налічувалось 50 дворових господарств, існувала православна церква;

 - Привільне (Привілля) - панське село, над Комишувахою, 36 господ, 367 осіб;

 - Миколаївка (Бабаївка) - панське село, над Комишувахою, 22 господи, 145 осіб.

Через селище проходить залізниця. У кінці 70-х років ХІХ століття почалося будівництво Донецької залізниці, яка зв'язувала Донецький вугільний басейн з промисловим центром півночі країни. У грудні 1895 р. відкрився рух по новозбудованій лінії Лисичанськ - Куп’янськ. Роль цієї залізничної магістралі, що зв'язала Донецький вугільно-металургійний басейн з центральними районами, швидко зростала. На початку ХХ ст. місто Попасна перетворилася на залізничний вузол, через який на північ країни вирушали вугілля і метал, що добуваються в сусідніх копальнях Алмазної і Марьєвці. Вантажообіг станції швидко зростав, тому виникла необхідність в зупинних пунктах для заправки паровозів. У 1910 р. в селищі Комишуваха був поставлений тимчасовий вагончик, що започаткував селище. Були побудовані перші будинки для робітників, обслуговуючих залізницю. Свою назву селище дістало із-за місцевості, в якій знаходиться. Під час будівництва залізниці ця місцевість була болотиста з густими заростями комишу.

Село живе і розвивається, маючи свою культуру, звичаї, традиції і найбільше багатство – людей, які вміють не тільки працювати а й співати.

Радує своїми чарівними піснями фольклорний народний ансамбль «Водограй». Колектив  було сформовано в квітні 2006 року за ініціативи Федорової Світлани Федорівни (директора дитячого табору, потім культорганізатора територіального центру), яка займалася питанням створення ансамблю ще з 2004 року. У 2016 р. колективу було присвоєно звання «народний».

Керівник та концертмейстер колективу Богородицький Юрій Миколайович - 1962 р.н., 56 років, має професійну освіту, закінчив ЛДАКМ ім. М. Матусовського (за кваліфікацією «артист - вокаліст»). В квітні 2006 року став керівником фольклорного ансамблю «Водограй», маючи за плечима великий досвід роботи і чималий трудовий стаж у 35 років.

Як говорить сам керівник ансамблю Юрій  Богородицький: «Колектив популяризує українські пісні та фольклор. Ми полюбляємо цей вид мистецтва, цінуємо, намагаємося зберегти та передати наступним поколінням, щоб народні фольклорні традиції не забулися».

До репертуару ансамблю входять:

- українські народні пісні «Виспівує соловейко», «Ой, ходила бережечком», «Ой, добридень кума моя», «Щедрівочка щедрувала», «Ой, сивая та і зозуленька», «Добрий вечір тобі, пане господарю», «По саду ходила» (a capella), «Цвіте, цвіте черемшина», «Розпрягайте, хлопці коней», «Летіла зозуля», «На дорозі чорна редька», «Ой під вишнею», «Ішов козак  потайком», «Урочиста величальна» обр. І. Бідака, «Ой устану ранесенько», «Ой там за лісочком»;

- пісні інших народів, які побутували в Україні: «Бариня», «Біля річки біля мосту», «Осинничек листоватый» (весільна),  «Вьюн над водой» (весільна);

- обрядові,  театралізовані пісні, колядки, щедрівки;

- гуморески, пісні розмовного жанру, пісні – балади, а також пісні сучасних композиторів.

Віковий склад колективу  - люди 50 -75 років. До складу ансамблю «Водограй» входять:

  1. Ціганкова Валентина Миколаївна - 1938 р.н., 81 рік, працювала у районному відділі освіти, співала у Донецькій хоровій капелі, у колективі з 2006 р.
  2. Клименко Микола Євгенович – 1946 р.н., 73 роки, працював інженером-конструктором Попаснянської райради.

Доречі, Ціганкова В.М. та Клименко М.Є. – подружжя, їх серця з’єднав ансамбль. «Як зустрілися в ансамблі, так і йдемо по життю разом – співаємо українських пісень», - кажуть вони.

  1. Дужик Віталій Іванович - 1949 р.н., 70 років, працював на заводі інженером-конструктором, у колективі з 2006 р.

«Музикою займаюсь з дитинства з 1964 року, коли матуся мені придбала баян, - розповідає Дужик В.І., - у самодіяльності був акомпаніатором. Під час виступів відповідаю за драматургію. У нашому колективі всі дружні, творчі люди, а виступи ансамблю – це справжній творчий вибух».

  1. Трофименко Любов Миколаївна – 1954 р.н., 65 років, працювала на будівництві, у самодіяльності з дитинства, у колективі з 2006 р.
  2. Моісєєва Наталія Дмитрівна – 1952 р.н., 68 років, у колективі з 2006 р., за її словами з пелюшок полюбляє пісні, особливо циганські.
  3. Попова Антоніна Олександрівна – 1950 р.н., 69 років, працювала у дитячому садку вихователем, співала у Донецькій хоровій капелі, у колективі з 2006 р.
  4. Васильєв Олександр Петрович – 1949 р.н., 70 років, працював викладачем фізвиховання. У колективі нещодавно, але, за його словами, йому все дуже подобається.
  5. Авдієнко Тетяна Іванівна - 69 років, працювала майстром на заводі, у самодіяльності з дитинства, у колективі з 2017 р.
  6. Кіхтенко Олена Володимирівна – 50 років, культорганізатор Попаснянського районного центру надання соціальних послуг, у самодіяльності з дитинства.
  7. Гордієнко Антоніна Петрівна - 61 рік, працювала на Скляному заводі , до колективу запросили учасниці ансамблю, у колективі з 2015 р.

Виготовленням сценічних костюмів учасники ансамблю займаються самостійно, прикрашаючи одяг декоративною вишивкою в різних техніках.

Учасники фольклорного народного ансамбль «Водограй» під час фольклорного сеансу продемонстрували обрядові дійства зимового циклу календарних свят.

Зимові календарні свята українців поєднують у собі язичницькі та християнські риси і пов’язуються з відпочинком природи, яке у народі називали «засинанням землі». Це був час підготовки до весняних польових робіт, ворожіння на майбутній урожай, пошанування господарських занять — землеробства, скотарства, бджільництва.

У зимових святах, на відміну від інших календарних дат, краще простежуються вшанування предків, повага до рідних та близьких, односельчан. Зимові обряди пов’язані з давніми міфами про народження Всесвіту. Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок з кульмінаційними точками – Різдвом (7 січня), Новим роком — Свято Василя (14 січня) та Хрещенням (19 січня).

Різдво - зимове свято, яке сягає корінням в далеке язичницьке минуле. Це свято сонцевороту, найкоротший день у році, коли Сонце ніби вмирає і людина магічними діями мала йому допомогти. Після прийняття християнства свято злилося з народженням Ісуса Христа, але в народній пам'яті збереглося його глибинне значення.

Різдвяні свята починалися Святим вечором (6 січня). У будинку повинна була панувати чистота, атмосфера достатку і щастя. У красний кут (на покуті), дотримуючись цілого ряду правил, поміщали прикрашений сніп “Дідух”. Вся родина чекала появи на небі першої зірки, яка символізувала народження Христа, щоб сісти за стіл (вважалося, що той, хто першим побачить зірку, буде найщасливішим протягом року). Стіл був багатий, не менше дванадцяти страв (як правило, кутя, горох, борщ з грибами та рибою, голубці, риба холодна, риба смажена, вареники, млинці, каша, пиріжки, узвар), але пісний, тому що продовжувався пилипівський піст.

7 січня починалися колядки. Цілі ватаги молоді зі спеціально виготовленою різдвяною зіркою (з різьбленого розфарбованого дерева або решета, прикрашеного кольоровою фольгою і папером) ходили по селу. Часто це було справжнє дійство - з рядженими, співцями, музикантами, танцюристами (вертеп). Колядники ходили хатами, виконуючи спеціальні пісні. У поетичних текстах оспівувалися господарі та їх діти, їм бажали щастя і здоров'я, достатку у господарстві, доброго врожаю. Фактично ці тексти мали значення заклять - вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться. Господарі зобов'язані були щедро обдарувати колядників харчами.

Зібрані запаси несли 8 січня на великі вечорниці - молодіжне гуляння з танцями і веселим застіллям, де юнаки і дівчата часто знаходили собі наречених.

Новорічні свята (13-14 січня) українці відмічали як свята Маланки і Василя. Вони не співпадали з церковними, тому в їх обрядовості збереглися власне народні мотиви. У ці дні також практикувалися обходи дворів зі щедрівками - календарними величальними піснями з елементами театрального дійства.

Традиційним персонажем такої гри була Коза - своєрідний символ родючості і добробуту. Дуже виразне аграрно-магічне значення мав обряд “посипання”, коли хлопчики 7-14 років, обходячи будинки, символічно сіяли зерно. При цьому вимовляли традиційний текст “Сiю, вiю, посiваю, з Новим роком вас вiтаю”. Цей обряд був явно дохристиянським, адже наші предки відмічали новий рік весною, перед початком посівних робіт.

Завершувався різдвяно-новорічний цикл святом 19 січня Хрещення.

Зимові свята супроводжуються обрядовими піснями (колядками, щедрівками), побажаннями, частуваннями, театральними іграми та розвагами. Попри спільні загальноукраїнські риси збереглися численні регіональні особливості зимових свят, які і продемонстрували учасники фольклорного народного ансамблю «Водограй».

Вразило душевне виконання української щедрівки «Ой, сивая та і зозуленька» солісткою ансамблю Поповою А.О.

Щедрівки відрізняються від колядок неодмінним приспівом: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір". У піснях із таким мотивом Сонце і Місяць оспівуються як небесна шлюбна пара. А зорі народна символіка кваліфікувала як дітей сонця і місяця. Щедрувальники, порівнюючи з ними господаря і його родину, ніби поширювали на людей небесну благодать і сповіщали про прихід весни. До XV століття Новий Рік на Русі святкувався у березні, коли щедрівки виконували функції веснянок і розпочинали весняний цикл. Тому в них залишились згадки про ластівок, зозуль ("прилетіла ластівочка", "ой, сивая зозуленька").

Інший символ щедрівки – зозуля. Існує повір'я, що вона віщує прихід весни і має ключі від вирію, а отже пов'язана зі світовим деревом. За народними віруваннями, зозуля може накувати людині довголіття.

Окрім того, була презентована концертна програма з улюблених пісень цього села.

«Фольклор - величезна дивовижна країна народної мудрості, яка сягає глибокими коріннями у часи язичництва. Фольклор - це народна творчість, тому ми гадаємо, що маємо право на свою інтерпретацію. Нащ колектив, - розповідає керівник ансамблю Богородицький Юрій, - дотримуючись гедонестичних поглядів, прагне передати позитивну енергію глядачеві. Кожного разу ми хочемо здивувати глядача, захвилювати, дістатися до самих потаємних фібр його душі».

Колектив постійно бере участь у  міських та районних заходах. Тісно співпрацює з громадськими організаціями міста та району. Неодноразово колектив отримував дипломи та відзнаки за участь у фестивалях міського, районного та обласного значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фольклорна експедиція у  село  Комишуваха Попаснянського району

 

Фольклорна експедиція – один з найпоширеніших способів польового дослідження і документування фольклору, який передбачає виїзд групи дослідників у конкретну місцевість з метою її обстеження. Праця збирача фольклору надзвичайно багато важить для збереження національних скарбів фольклору та розвитку культури.

Відповідно до плану роботи Луганського обласного центру народної творчості, з метою вивчення окремих явищ фольклору, виконавства, традиційності побутування тощо, 8 серпня 2019 року була проведена фольклорна експедиція в с. Комишуваха Попаснянського району.

Селище Комишуваха розташоване на річці Комишуваха (лівій притоці Лугані, басейн Сіверського Дінця). Поблизу села є кургани епохи міді-бронзи, поховання VIII—VII століття до н. е. та кочівницькі кургани і кам’яні баби.

За даними на 1859 рік тут існувало три поселення:

 - у панському селі Комишуваха Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 552 особи, налічувалось 50 дворових господарств, існувала православна церква;

 - Привільне (Привілля) - панське село, над Комишувахою, 36 господ, 367 осіб;

 - Миколаївка (Бабаївка) - панське село, над Комишувахою, 22 господи, 145 осіб.

Через селище проходить залізниця. У кінці 70-х років ХІХ століття почалося будівництво Донецької залізниці, яка зв'язувала Донецький вугільний басейн з промисловим центром півночі країни. У грудні 1895 р. відкрився рух по новозбудованій лінії Лисичанськ - Куп’янськ. Роль цієї залізничної магістралі, що зв'язала Донецький вугільно-металургійний басейн з центральними районами, швидко зростала. На початку ХХ ст. місто Попасна перетворилася на залізничний вузол, через який на північ країни вирушали вугілля і метал, що добуваються в сусідніх копальнях Алмазної і Марьєвці. Вантажообіг станції швидко зростав, тому виникла необхідність в зупинних пунктах для заправки паровозів. У 1910 р. в селищі Комишуваха був поставлений тимчасовий вагончик, що започаткував селище. Були побудовані перші будинки для робітників, обслуговуючих залізницю. Свою назву селище дістало із-за місцевості, в якій знаходиться. Під час будівництва залізниці ця місцевість була болотиста з густими заростями комишу.

Село живе і розвивається, маючи свою культуру, звичаї, традиції і найбільше багатство – людей, які вміють не тільки працювати а й співати.

Радує своїми чарівними піснями фольклорний народний ансамбль «Водограй». Колектив  було сформовано в квітні 2006 року за ініціативи Федорової Світлани Федорівни (директора дитячого табору, потім культорганізатора територіального центру), яка займалася питанням створення ансамблю ще з 2004 року. У 2016 р. колективу було присвоєно звання «народний».

Керівник та концертмейстер колективу Богородицький Юрій Миколайович - 1962 р.н., 56 років, має професійну освіту, закінчив ЛДАКМ ім. М. Матусовського (за кваліфікацією «артист - вокаліст»). В квітні 2006 року став керівником фольклорного ансамблю «Водограй», маючи за плечима великий досвід роботи і чималий трудовий стаж у 35 років.

Як говорить сам керівник ансамблю Юрій  Богородицький: «Колектив популяризує українські пісні та фольклор. Ми полюбляємо цей вид мистецтва, цінуємо, намагаємося зберегти та передати наступним поколінням, щоб народні фольклорні традиції не забулися».

До репертуару ансамблю входять:

- українські народні пісні «Виспівує соловейко», «Ой, ходила бережечком», «Ой, добридень кума моя», «Щедрівочка щедрувала», «Ой, сивая та і зозуленька», «Добрий вечір тобі, пане господарю», «По саду ходила» (a capella), «Цвіте, цвіте черемшина», «Розпрягайте, хлопці коней», «Летіла зозуля», «На дорозі чорна редька», «Ой під вишнею», «Ішов козак  потайком», «Урочиста величальна» обр. І. Бідака, «Ой устану ранесенько», «Ой там за лісочком»;

- пісні інших народів, які побутували в Україні: «Бариня», «Біля річки біля мосту», «Осинничек листоватый» (весільна),  «Вьюн над водой» (весільна);

- обрядові,  театралізовані пісні, колядки, щедрівки;

- гуморески, пісні розмовного жанру, пісні – балади, а також пісні сучасних композиторів.

Віковий склад колективу  - люди 50 -75 років. До складу ансамблю «Водограй» входять:

  1. Ціганкова Валентина Миколаївна - 1938 р.н., 81 рік, працювала у районному відділі освіти, співала у Донецькій хоровій капелі, у колективі з 2006 р.
  2. Клименко Микола Євгенович – 1946 р.н., 73 роки, працював інженером-конструктором Попаснянської райради.

Доречі, Ціганкова В.М. та Клименко М.Є. – подружжя, їх серця з’єднав ансамбль. «Як зустрілися в ансамблі, так і йдемо по життю разом – співаємо українських пісень», - кажуть вони.

  1. Дужик Віталій Іванович - 1949 р.н., 70 років, працював на заводі інженером-конструктором, у колективі з 2006 р.

«Музикою займаюсь з дитинства з 1964 року, коли матуся мені придбала баян, - розповідає Дужик В.І., - у самодіяльності був акомпаніатором. Під час виступів відповідаю за драматургію. У нашому колективі всі дружні, творчі люди, а виступи ансамблю – це справжній творчий вибух».

  1. Трофименко Любов Миколаївна – 1954 р.н., 65 років, працювала на будівництві, у самодіяльності з дитинства, у колективі з 2006 р.
  2. Моісєєва Наталія Дмитрівна – 1952 р.н., 68 років, у колективі з 2006 р., за її словами з пелюшок полюбляє пісні, особливо циганські.
  3. Попова Антоніна Олександрівна – 1950 р.н., 69 років, працювала у дитячому садку вихователем, співала у Донецькій хоровій капелі, у колективі з 2006 р.
  4. Васильєв Олександр Петрович – 1949 р.н., 70 років, працював викладачем фізвиховання. У колективі нещодавно, але, за його словами, йому все дуже подобається.
  5. Авдієнко Тетяна Іванівна - 69 років, працювала майстром на заводі, у самодіяльності з дитинства, у колективі з 2017 р.
  6. Кіхтенко Олена Володимирівна – 50 років, культорганізатор Попаснянського районного центру надання соціальних послуг, у самодіяльності з дитинства.
  7. Гордієнко Антоніна Петрівна - 61 рік, працювала на Скляному заводі , до колективу запросили учасниці ансамблю, у колективі з 2015 р.

Виготовленням сценічних костюмів учасники ансамблю займаються самостійно, прикрашаючи одяг декоративною вишивкою в різних техніках.

Учасники фольклорного народного ансамбль «Водограй» під час фольклорного сеансу продемонстрували обрядові дійства зимового циклу календарних свят.

Зимові календарні свята українців поєднують у собі язичницькі та християнські риси і пов’язуються з відпочинком природи, яке у народі називали «засинанням землі». Це був час підготовки до весняних польових робіт, ворожіння на майбутній урожай, пошанування господарських занять — землеробства, скотарства, бджільництва.

У зимових святах, на відміну від інших календарних дат, краще простежуються вшанування предків, повага до рідних та близьких, односельчан. Зимові обряди пов’язані з давніми міфами про народження Всесвіту. Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок з кульмінаційними точками – Різдвом (7 січня), Новим роком — Свято Василя (14 січня) та Хрещенням (19 січня).

Різдво - зимове свято, яке сягає корінням в далеке язичницьке минуле. Це свято сонцевороту, найкоротший день у році, коли Сонце ніби вмирає і людина магічними діями мала йому допомогти. Після прийняття християнства свято злилося з народженням Ісуса Христа, але в народній пам'яті збереглося його глибинне значення.

Різдвяні свята починалися Святим вечором (6 січня). У будинку повинна була панувати чистота, атмосфера достатку і щастя. У красний кут (на покуті), дотримуючись цілого ряду правил, поміщали прикрашений сніп “Дідух”. Вся родина чекала появи на небі першої зірки, яка символізувала народження Христа, щоб сісти за стіл (вважалося, що той, хто першим побачить зірку, буде найщасливішим протягом року). Стіл був багатий, не менше дванадцяти страв (як правило, кутя, горох, борщ з грибами та рибою, голубці, риба холодна, риба смажена, вареники, млинці, каша, пиріжки, узвар), але пісний, тому що продовжувався пилипівський піст.

7 січня починалися колядки. Цілі ватаги молоді зі спеціально виготовленою різдвяною зіркою (з різьбленого розфарбованого дерева або решета, прикрашеного кольоровою фольгою і папером) ходили по селу. Часто це було справжнє дійство - з рядженими, співцями, музикантами, танцюристами (вертеп). Колядники ходили хатами, виконуючи спеціальні пісні. У поетичних текстах оспівувалися господарі та їх діти, їм бажали щастя і здоров'я, достатку у господарстві, доброго врожаю. Фактично ці тексти мали значення заклять - вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться. Господарі зобов'язані були щедро обдарувати колядників харчами.

Зібрані запаси несли 8 січня на великі вечорниці - молодіжне гуляння з танцями і веселим застіллям, де юнаки і дівчата часто знаходили собі наречених.

Новорічні свята (13-14 січня) українці відмічали як свята Маланки і Василя. Вони не співпадали з церковними, тому в їх обрядовості збереглися власне народні мотиви. У ці дні також практикувалися обходи дворів зі щедрівками - календарними величальними піснями з елементами театрального дійства.

Традиційним персонажем такої гри була Коза - своєрідний символ родючості і добробуту. Дуже виразне аграрно-магічне значення мав обряд “посипання”, коли хлопчики 7-14 років, обходячи будинки, символічно сіяли зерно. При цьому вимовляли традиційний текст “Сiю, вiю, посiваю, з Новим роком вас вiтаю”. Цей обряд був явно дохристиянським, адже наші предки відмічали новий рік весною, перед початком посівних робіт.

Завершувався різдвяно-новорічний цикл святом 19 січня Хрещення.

Зимові свята супроводжуються обрядовими піснями (колядками, щедрівками), побажаннями, частуваннями, театральними іграми та розвагами. Попри спільні загальноукраїнські риси збереглися численні регіональні особливості зимових свят, які і продемонстрували учасники фольклорного народного ансамблю «Водограй».

Вразило душевне виконання української щедрівки «Ой, сивая та і зозуленька» солісткою ансамблю Поповою А.О.

Щедрівки відрізняються від колядок неодмінним приспівом: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір". У піснях із таким мотивом Сонце і Місяць оспівуються як небесна шлюбна пара. А зорі народна символіка кваліфікувала як дітей сонця і місяця. Щедрувальники, порівнюючи з ними господаря і його родину, ніби поширювали на людей небесну благодать і сповіщали про прихід весни. До XV століття Новий Рік на Русі святкувався у березні, коли щедрівки виконували функції веснянок і розпочинали весняний цикл. Тому в них залишились згадки про ластівок, зозуль ("прилетіла ластівочка", "ой, сивая зозуленька").

Інший символ щедрівки – зозуля. Існує повір'я, що вона віщує прихід весни і має ключі від вирію, а отже пов'язана зі світовим деревом. За народними віруваннями, зозуля може накувати людині довголіття.

Окрім того, була презентована концертна програма з улюблених пісень цього села.

«Фольклор - величезна дивовижна країна народної мудрості, яка сягає глибокими коріннями у часи язичництва. Фольклор - це народна творчість, тому ми гадаємо, що маємо право на свою інтерпретацію. Нащ колектив, - розповідає керівник ансамблю Богородицький Юрій, - дотримуючись гедонестичних поглядів, прагне передати позитивну енергію глядачеві. Кожного разу ми хочемо здивувати глядача, захвилювати, дістатися до самих потаємних фібр його душі».

Колектив постійно бере участь у  міських та районних заходах. Тісно співпрацює з громадськими організаціями міста та району. Неодноразово колектив отримував дипломи та відзнаки за участь у фестивалях міського, районного та обласного значення.

Пошук

Розповісти друзям

Через соціальні мережі


Підписка

Підпишись та отримуй найсвіжіші новини

Ім'я Email:

Календар подій

Листопад 2019
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1