Фольклорна експедиція до Станиці Луганської

На Луганщині мешкають представники 123 національностей і народностей. Така багатонаціональність населення робить народну творчість Луганщини різноманітнішою і цікавішою. Різні національні культури збагачують і доповнюють одна одну. У цьому і полягає унікальність духовної культури Луганського краю.

Усі ми прекрасно пам'ятаємо, що споконвіку луганська земля була населена козаками, які ставили тут свої станиці, захищали свою землю від будь-якого ворога, точно також, як ми це робимо сьогодні. Станиця Луганська була заснована козацтвом у другій половині 17 ст. Козацтво і зараз зберігає свої звичаї й обряди, традиційні способи ведення господарства. Будучи яскравим пісенним вогнищем, Станиця Луганська незмінно привертає увагу збирачів і дослідників фольклору.

Так, 15 вересня, щоб глибше пізнати фольклорні традиції, пісенний матеріал і місцевий колорит, Кіндрашівський будинок культури відвідали директор Луганського обласного центру народної творчості Ірина Дячук, завідуюча відділом народної творчості Наталія Стрєльцова та методист з фольклору Надія Лебедєва.

Під час проведення фольклорної експедиції художній керівник Кіндрашівського будинку культури (Олена Красницька) ознайомила учасників експедиції з репертуаром, історією створення та роботою народного хору «Сударушка» (керівник Степан Табака). Також у виконанні хору була презентована концертна програма з народних пісень, притаманних мешканцям Станиці Луганської та Кіндрашівки.

Народний хор «Сударушка» був організований у 2001 році при громадській організації «Карітас - Луганськ». У 2003 році хор в повному складі з радістю був прийнятий в Кіндрашівский Будинок культури, зберігши традиції колективу, його самобутність.

Хор виконує пісні не тільки а capella, під акомпанемент баяну, а й під фонограми. Деякі пісні (наприклад, «Горіла сосна, палала») виконуються в новому аранжуванні, що дуже радує, як виконавців так і слухачів - шанувальників колективу.

Багатонаціональний колорит Луганщини має свою неповторність і унікальність. Наприклад, про це нам повідомляє такий художній прийом як російсько-українська двомовність, який є відмінною особливістю багатьох зразків пісенних жанрів народної творчості. Деякі відомі твори виконуються з новим текстом вже по-іншому. Це і «Щедрівка» М. Леонтовича, яка вже стала народною, і відома українська народна пісня «Розпрягайте, хлопці, коней» з новим приспівом:

Маруся, дай коня,

Маруся, дай коня,

Маруся, саблю дай и поцелуй меня

Репертуар хору найрізноманітніший: від класики до частівок, народних українських («Ішов козак потайком», «Їхали козаченьки», «Ой, у вишневому садочку», «Гей, наливайте», «Гай зелененький», «Чорноморець іде»), білоруських («Кони»), козачих («Камушки», «Скакал казак через долину») та авторських пісень («Белая луна», «Станица моя»).

У репертуарі також присутні пісенні "вінки", що складаються з величальних, хороводних і гулебних весільних пісень, жартівливі, ліричні, побутові пісні тощо. Окрім чисто фольклорної програми, йде прилучення учасників хору до театралізації сценічних виступів.

Пісні нерозривно пов’язані з життям, вони відображають свята і будні мешканців Станиці, наприклад: «Дарья» (сватання), «Маслена» (святкування Масляни), «Лавочка» (новорічна), «Плясовая казачья» (гуляння).

У репертуарі «Сударушки» налічуються десятки козачих пісень різних жанрів. Найяскравіше місцеве багатоголосся проявляється в жанрі протяжної пісні з ліричною тематикою. Як контраст до них у козаків широко поширені пісні танцювальні, що співаються весело і запально.

Якщо обрядові пісні, як правило, виконуються колективно, то протяжні пісні можуть співатися не лише ансамблями, але і сольно.

Протяжні пісні часто співаються на природі - біля будинку на призьбі, на лісовій поляні біля багаття, біля річки. При цьому виробляється характерний природний тембр, розрахований на звучання у відкритому просторі. Таке ансамблеве вокальне багатоголосся фактично виключає тихий спів.

Сольний заспів «говіркою» в режимі вільного темпу контрастує колективному скандуванню протяжного розспіву.

«Сударушка» має зразкову манеру звуковидобування. Їх неголосне, але заворожливе наспівування в ліричних піснях надає співу характер билинної оповіді. Так тихо, легко, але в той же час упевнено, можуть співати тільки великі майстри, досвідчені співаки, що володіють козачим музичним діалектом.

У репертуарі хору багато старовинних народних і козачих пісень: «В путь дорожку дальнюю», «Молода, молода недогадливая», «Я капустицу полола» та інші. Кожна з них несе глибинні сенси багатовікової козачої традиції.

Козачі пісні учасницям хору «залягли в душу з дитинства». Вони постійно чули їх в родині від батька, матері, близьких родичів і самі «з малих років допомагали» дорослим у співі. Справжньою берегинею старовинних пісень і особливо частівок є Пельчук Тетяна Кирилівна. Учасниці хору Зінаїда Миколаївна Вільховченко і Валентина Григорівна Єленська, дуже дорожать рукописними зошитами, в які вони дбайливо записують тексти народних пісень. У пошуку пісенного матеріалу допомагав і Розумний Анатолій Миколайович.

Носії фольклору і хранительки традицій рідного краю учасниці народного хору «Сударушка» дали можливість почути справжню народну творчість мешканців Станиці Луганської. Пропагуючи українську народну пісню та козачий фольклор, колектив прагне, щоб виконувані ним пісні звучали не лише як прекрасні пам'ятники старовини, але і як мистецтво сьогодення.

 У своє виконання вони вкладають душу і співають не лише голосом, але і серцем. А численні глядачі дарують їм своє захоплення, повагу і любов.

Підводячи підсумки проведення фольклорної експедиції, ми з'ясували, що на території Луганщини відбувається постійний розвиток і взаємозбагачення національних культур, розвивається народна самодіяльна творчість.