Проведено майстер-клас з виготовлення традиційної жіночої прикраси – «Силянка»

Луганський обласний центр народної творчості не припиняє навчально-просвітницьку роботу з традиційних видів декоративно-ужиткового мистецтва.

17 листопада у міському Палаці культури ім. В. Сосюри міста Лисичанська, з метою розвитку декоративно-ужиткового мистецтва, оновлення теоретичних і практичних знань працівників закладів культури клубного типу, майстрів народного мистецтва, проведено черговий майстер-клас на тему «Традиційні жіночі прикраси, як один із видів старовинного декоративно-прикладного мистецтва», «Методи та прийоми плетіння жіночих прикрас».

Майстер-клас проведено з дотриманням всіх протиепідеміологічних заходів безпеки.

Учасниками майстер-класу стали народні умільці та творча молодь міста. Своїм досвідом ділилася майстриня народної творчості, учасниця клубу «Райдуга талантів» філії обласного народного клубу «Золоте руно» – Марія Казьміна, м. Лисичанськ.

Теоретична частина заходу була присвячена історії виникнення та мистецтву компонування бісерних прикрас – «силяння». Це мистецтво стало органічним і традиційним надбанням народу, невід’ємною часткою національного колориту. Силянка – рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 0,5 до 4см, геометричним орнаментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а ззаду зав’язується або застібається на гачок, належить до шийних прикрас. Силянки носили на шиї по одній смужці або одразу по дві-три вузеньких смужки різних кольорів і узорів, поєднували їх з кількома разками скляного намиста, коралів.

У практичній частині учасниці майстер – класу опановували методи та прийоми плетіння жіночої прикраси «силянка», розкривали символічні значення орнаментів. Геометричний орнамент, що виник в давнину – це своєрідні умовні знаки, за допомогою яких майстрині виражали своє світосприйняття. Так горизонтальна лінія означала землю; хвиляста – воду, вогонь – у вигляді хреста; ромб, коло або квадрат символізували сонце.

Прикраси з бісеру як споконвіку, так і тепер мають призначення оберегів. Яскраві бісерні мережива вважають носіями магічних сил, які роблять і найневибагливішу прикрасу амулетом. Тож і не дивно, що за цю роботу беруться тільки люди з чистими намірами. За силяння не сідають у поганому настрої, щоб не передати своїх клопотів на чутливе бісерне зерно, а через нього на інших людей.

На даний час це мистецтво розвивається досить швидко. Тішить те, що й молодь захоплюється ним. Адже продовження традицій – зміцнює коріння нації.