До переліку нематеріальної культурної спадщини Луганської області було включено «Обряд заплітання весільної коси в селищі Білокуракине».
Елемент відноситься до соціальної та культурної практики нематеріальної культурної спадщини. Носії елементу – мешканці смт Білокуракине Білокуракинської територіальної громади Сватівського району Луганської області. В селищі Білокуракине з дівочою косою пов’язано багато легенд, переказів, пісень та безліч прислів’їв: «Дівчина з косою-як трава з росою», «Де дівка з косою-там хлопці юрбою», «Яка коса-така й краса». Приблизно до середини XX сторіччя дівчата охоче використовували обряд «Заплітання весільної коси». В цьому обряді були присутні такі окремі елементи: заплітання коси, одягання весільного вінка з рясними стрічками, вплітання калини в коси.
До сьогодення дійшов цей лист трішки «оновленим» - співаються обрядові пісні, заплітаються коси, але вінок замінила фата. Саме «заплітання коси» збереглося до наших часів. Обряд починався з того, що дівчина сідала на діжку з кожухом і старша дружка заплітала їй коси й прикрашала їх різнокольоровими стрічками – так, щоб вони висіли вздовж спини, а інші дружки співали пісень. Одягали дівчину в традиційне українське вбрання та взували в червоні чоботи.
Хоч одягання вінка в більшості випадків вважається окремим обрядом, але в нас він був об’єднаний з обрядом «Заплітання весільної коси». Весільний вінок є важливим елементом обряду, який плели дружки на дівич-вечорі. За своєю функцією він був оберегом, який пов’язували із сонцем та сяючим небом:
«Не вогонь то горить, полум’я палає,
На нашій Марійці злотний вінок сяє.»
Калина вважалась символом любові, щастя, поваги, краси та дівочої вроди. Саме калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Стрічки слугували оберегом від поганих очей.
Через соціальні мережі
Підпишись та отримуй найсвіжіші новини
