Усні традиції та форми вираження: Автентичні пісні села Цілуйкове

Усна народна творчість - це художньо-мовна творчість народу в усій сукупності жанрів і форм, у якій збережено знання про життя і природу, давні культи та вірування, що зберігаються засобами мови і відображають світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народну поетичну фантазію. Усна народна творчість українського народу формувалася разом з мовою протягом тисячоліть, об'єднуючи в собі багатовіковий досвід, знання та спогади про історичне минуле на різних етапах розвитку нації.

Усна традиція має своє коріння в ранніх етапах історії людства, коли письмова мова ще не була розвинена. Люди використовували усні наративи для передачі історій про своє минуле, важливі знання, моральні цінності та культурні звичаї. Цей спосіб спілкування був особливо ефективним у традиційних суспільствах, де зв'язки між людьми були міцні та безпосередні.

Протягом свого існування жанри мовної народної творчості проходять "продуктивні" та "непродуктивні" періоди своєї історії (виникнення, поширення, входження в народний репертуар, застарівання та зникнення) у зв'язку з соціальними, культурними та побутовими змінами, що відбуваються в суспільстві. Тому жанрову систему кожного періоду можна поділити на "активний репертуар" - загальновживані жанри та твори, та "пасивний репертуар" - жанри, що виконуються фрагментарно і зберігаються в народній пам'яті.

Важливою характеристикою усної народної творчості є її зв'язок з традицією, тобто традиціоналізм, який проявляється у відносній сталості жанрів народної творчості та поетичних систем. Якщо у народній творчості і відбуваються якісь зміни, то це дуже тривалий процес, який часто охоплює десятиліття, а то й століття. У цьому відношенні література більш відкрита до всіх змін у житті та суспільстві. Що стосується індивідуальної творчості, то вона більш схильна до інновацій, що зумовлює продовження або заперечення літературних традицій.

Усна народна творчість є важливим аспектом культурної спадщини багатьох народів. Вона відображає колективний досвід, вірування, традиції та спільні цінності, що передаються з покоління в покоління. Однією з основних рис усної народної творчості є її унікальність: кожен народ має свою власну усну народну творчість, яка відображає його історію, культуру та специфіку.

Одним із важливих аспектів усної народної поезії є її роль у формуванні менталітету та світогляду народу. Через образність, метафоричність та символізм у народних піснях, казках та легендах передаються не лише конкретні події чи факти, але й глибокі філософські та моральні ідеї тогочасного суспільства.  Попри те, що з поширенням писемності і зі зростанням грамотності значення усної народної творчості зменшувалося – вона все одно залишається важливим елементом культурної ідентичності та джерелом натхнення для літературного розвитку. Багато народних мотивів, образів та сюжетів знайшли відображення в літературі та мистецтві. Вони стали джерелом натхнення для багатьох письменників, композиторів та художників, що свідчить про величезний вплив усної народної творчості на формування культурного образу народу.

Наприклад, А М. Старицький під впливом твору «Маруся Богуславка» написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») і таких прикладів в українській літературі є достатня кількість. Адже фольклор – це невичерпне джерело натхнення, яким користуються й дотепер.

У сучасному світі усна творчість продовжує жити в різних формах, включаючи народні пісні, казки, легенди, прислів'я та приказки. Ці твори не лише відображають культурну спадщину народу, але й зберігають його мовну спадщину та сприяють утриманню спільного ідентичного образу. Вони є важливим джерелом дослідження для культурологів, літературознавців та істориків, що вивчають культуру та традиції народів.

На території Луганської області, в селі Цілуйкове, існує елемент нематеріальної культурної спадщини під назвою «Автентичні пісні села Цілуйкове».

Історія пісень цього краю тісно пов’язана з історією села. Основу жителів села, яке було засноване в ХVІІI столітті, складали переселенці з різних областей України. В основному з Полтавської, Житомирської, Харківської, Сумської, Чернігівської областей. Кожна родина, яка приїздила до нашого села, везла з собою найбільш цінне - пісню. Згодом всі ці пісні ввійшли в життя Цілуйкового, та стали його невід'ємною частиною.

   Село є село - в кожного свої проблеми, але незмінним з покоління в покоління залишається одне - любов до пісні. Особливо коли збиралася на посиденьки окрема вулиця, то тоді вже душу піснею відводили. Співали і жартівливі, і сумні, і мелодійні - в залежності від настрою. Зберігався багатовіковий досвід наших предків, напрацьовувався новий фольклорний матеріал. Ці пісні вбирали в себе всю повноту вражень, переживань і роздумів, включали в себе суспільно-етичну характеристику людини.

В сільському клубі працював народний фольклорний колектив «Берегиня» (1982 року заснування). Левова частка репертуару цього колектив  складають саме автентичні пісні цього села.  На даний час пощастило зібрати близько 50 музичних  творів.

   Часто можна почути від учасників колективу:

«Завдяки прагненню зберегти  народні традиції, пісню, та донести їх до молодшого покоління ми тримаємося на  цьому світі.»

   Народний фольклорний колектив «Берегиня» виконував автентичні пісні на кожному концерті в межах села, району, чи на більш високому рівні. Обов'язковим є залучення дітей та молоді до співу чи старовинного обряду з використанням автентичної пісні. Ліричні та обрядові пісні виконуються акапела без музичного супроводу, або з мінімальним. При цьому колектив намагається відтворити звучання народної пісні в автентичному вигляді, тобто без композиторської обробки, з усіма агогічними та інтонаційними нюансами її побутування. Автентична пісня повноцінне й самобутнє мистецьке явище, що не потребує композиторського втручання.

Прослухати виконання деяких пісень ви можете за посиланнями нижче:

«Автентичні пісні села Цілуйкове» 

Нематеріальна культурна спадщина «Автентичні пісні с. Цілуйкове»