«Традиційні ремесла Луганщини: Білолуцьке лезоплетіння та Сватівське бджільництво»

Луганщина, з її багатою історією та культурою, прославляється не лише своїми мальовничими пейзажами та багатошаровою спадщиною, але й традиційними ремеслами, які передаються з покоління в покоління. Серед таких ремесел особливе місце займає Білолуцьке лозоплетіння та Сватівське бджільництво – унікальні ремесла, які втілюють у собі красу природи та майстерність рук.

Білолуцьке лозоплетіння внесено до Обласного переліку Луганської області.

 Білолуцьке лозоплетіння є одним із найстаріших ремесел на Луганщині, відомим з давніх часів. Це мистецтво полягає в ручній роботі з вирубаним та вимоченим в воді лозами, які потім плетуться у різноманітні вироби. Від кошиків до меблів, від різних коробок до настінних прикрас - лоза вміло перетворюється майстрами на об'єкти функціонального та декоративного призначення.

Техніка лозоплетіння вимагає від майстрів не лише вміння, але й терпіння та уваги до деталей. Кожен виріб виготовляється вручну, з дотриманням традиційних методів, що передаються з покоління в покоління. Цей процес створює не лише унікальність кожного виробу, а й зберігає зв'язок із минулим та культурну спадщину регіону.

Лозоплетіння – елемент нематеріальної культурної спадщини, поширений на всій території Новопсковського району. У селищі Білолуцьк лозоплетіння одне з найдавніших ремесел по виготовленню товарів господарсько-побутового призначення та художніх виробів.

Лозоплетіння на Білих Луках, нині смт. Білолуцьк набуло широкого поширення у другій половині ХІХ ст. Лоза – природний матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі, став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм. Лоза не рідкість у Новопсковському краї. Є до десяти сортів, вона не занесена до Червоної книги. Заготівля цього матеріалу не завдасть шкоди природі. «Де верба – там і вода», – мовиться в прислів’ї. Люди вже давно помітили, що це дерево росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела. Під вербою і криниці копали. Саме тому в цій місцевості було багато майстрів лозоплетіння.

З одного сорту можна робити тільки дрібні легкі іграшкові меблі, дитячі візочки, іграшки, з іншого великі ужиткові речі. Кора при цьому, звичайно, знімається.

Заготівля лози проводиться восени протягом двох місяців. Стебло лози повинно бути довжиною 1200-1500 см. Щоби лоза була податлива до гнуття і при згинанні чи сплетінні не ламалась, її спочатку варять 4-5 годин, потім стебла очищають від кори. За словами майстрів, головне при очистці – не пошкодити стебло. Потім висушити на свіжому повітрі. Зберігають сировину у приміщенні, яке постійно провітрюється. Вентиляція – одна з обов’язкових умов зберігання лози. Тільки після цього її можна використовувати для роботи, вона стає придатною для обробки.

В залежності від призначення виробів, білолуцькі майстри використовують декілька видів плетіння: просте плетіння через одну стійку (цим способом в основному заплітаються стінки виробів) – використовується в плетінні кошиків для господарства; просте плетіння через декілька стійок (для закріплення і фіксації); пошарове плетіння (кількома прутами через один стояк) – декоративне плетіння кошиків для свят; плетіння косою – декоративне плетіння святкових кошиків.

Унікальність білолуцьких виробів полягає не лише в їхній зовнішній красі, але й у вмілому використанні місцевих матеріалів та знанні про традиційні техніки плетіння. Вироби з лози – це не лише предмети побуту, а й справжні шедеври мистецтва, що зберігають дух історії та культури цього регіону.

Сватівське бджільництво: Однією з найбільш прекрасних та поживних традицій Луганщини є Сватівське бджільництво. До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України його було внесено, як  «Традиційне ремесло бджільництва у Сватівському районі Луганської області» (Наказ від 12.07.2023 № 380).

Традиційне бджільництво у Сватівському районі Луганської області відіграє важливу роль у житті місцевих громад та має багатоцінний культурний, соціальний та економічний вплив на регіон. Це ремесло передається з покоління в покоління і включає у себе широкий спектр знань, навичок та традиційних методів бджільництва.

Легенда про походження міста Сватове від пасічників вкоренилася в місцевій культурі, надаючи йому унікальний колорит та свій характер. В перші дні поселення, коли віддалені луки манили запашним різнотрав'ям,  мешканці звернулись до давнього ремесла – бджільництва. Цей промисел став не просто способом життя, а й важливою складовою місцевої ідентичності.

Минуло вже більше 350 років, а в районі збереглося традиційне ремесло бджільництва. Сьогодні цю традицію продовжують багато місцевих.

Бджільництво – сезонне ремесло. Сезон розпочинається у квітні-травні, коли бджоли виходять із зимівлі. У цей період пасічники проводять контрольний огляд бджолосімей, стимулюють їх розвиток, збільшуючи розмір гнізда шляхом додавання у вулику рамок. Пасічники у цей період відслідковують виведення бджолосім’ями маток, їх продуктивність. Якщо в бджолосім’ї працює продуктивна матка, її розвиток відбувається швидко. Щоби запобігти роїнню, пасічники, утворюють, так звані, відводки. Тобто проводять розділення великої бджолосім’ї на дві менші й розсаджують їх у різні вулики.

За кілька століть розвитку ремесла, місцеві пасічники зберегли та надбали певні традиції, які вони залюбки шанують у своїй справі й сьогодні.

Так, вперше випускати бджіл на обліт – виносити вулики із зимівника надвір і виставляти на пасіці - прийнято на день Теплого Олекси.

У разі пізнього настання весни, пасічники виставляли бджіл з омшаників на Благовіщення. Розставивши вулики на пасіці, пасічник кропив комах свяченою водою.

Вкладати бджіл на зимівлю у погреби на Слобожанщині було прийнято на Покрова. На надвечір’я Богоявлення такі погреби кропили освяченою водою.

Тож, бджолярі Слобожанщини хапались набратись водохрещенської води один поперед одного, аби кропити нею вулики та рої.

Святими опікунами «божої комахи» бджолярі Сватівщини вважають святих чудотворців Зосима та Саватія.

У професійному середовищі бджолярів великого поширення набула наступна прикмета – щоб благополучно велася пасіка і був достаток меду, необхідно частувати ним усю родину, сусідів, односельців і, навіть, сторонніх людей. Історично значущими також є традиції, пов'язані зі святами, такими як Медовий Спас та Яблучний Спас. На Маковея (І Медовий Спас) брали мед до церкви на освячення. Днем, коли разом з плодами (яблуками, грушами, сливами та іншими дарами садів) святили і мед, було церковне свято Преображення Господнього (ІІ Яблучний Спас). Цю традицію Сватівчани зберегли й до сьогодення.

Таким чином, бджільництво у Сватівському районі не лише є способом отримання меду та інших необхідних продуктів, але і частиною культурної спадщини регіону. Наслідуючи старовинні традиції та впроваджуючи нові технології, пасічники забезпечують продовження та процвітання цього видатного ремесла в умовах сучасного світу.